Сторінка пам'яті

Народився в містечку Миколаїв Проскурівської округи (теп. Хмельницької обл.) в родині вчителів.
Закінчив вечірню школу робітничої молоді, Коломийський вчительський інститут за фахом вчитель фізики і математики.
Інструктор-методист пішого, гірського і спелеологічного туризму. Спелеолог, альпініст, суддя з туризму Республіканської категорії.
З 1947 до 1959 року вчитель Підволочиської СШ.
З 1959 року – методист, зав. методичним відділом Тернопільської обласної станції юних туристів (зараз обласного центру туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді) управління освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації.
Краєзнавча спеціалізація – історико-географічні дослідження, спелеологія, природоохоронно-екологічна справа.
Засновник Тернопільської (в значній мірі Української) спелеології, відкривач і дослідник перших і найбільших в Україні і у світі гіпсових лабіринтових та інших печер. У 1960 р. створив секцію спелеотуризму при Тернопільській обласній дитячій екскурсійно-туристській станції. Проводив з гуртківцями дослідження печер На Хомах, Глінки, Кришталева, Озерна. Здійснено першопроходження і картування печер Млинки, Ювілейна і Перлина, комплексу невеликих печер в Кременецьеих горах та в долинах рік Стрипи і Дністра. Вперше була розроблена і прийнята Всесоюзною секцією спелеотуризму методика картування горизонтальних лабіринтів. Вперше опрацьована і впроваджена в практику методика проведення змагань із спелеоорієнтування.
Ініціатор перших в Україні туристських змагань Вчителів і головний суддя з 1964 року понад 40 років. Головний суддя обласних туристських змагань учнівської молоді з 1959 р. Ініціатор і головний суддя обласних геолого-географічних змагань серед школярів. Організатор і керівник масових туристсько-спортивних походів школярів і вчительського активу області (Карпати, Крим, Кавказ, Урал, Тянь-Шань, Білорусь, Карелія).
З 1958 р. – понад 250 публікацій у вітчизняних та зарубіжних виданнях, на радіо, в кіно і на телебаченні.
Творчі роботи:
1.Книжкові:
– В печерних лабіринтах Тернопільщини (1967 р.);
– Збруч – ріка єднання. (1969р.);
– Медобори. (1971р.);
– Подорож у підземну казку. (1973р.);
– Медобори (2-ге видання). (1975р.);
– Кременецькі гори (1976р.);
– Тернопільщина туристська (1983р.);
– Подорож у підземну казку (друге видання) (1984р.);
– Компас (збірка співавторів укладачів, редактор) (1993 р.);
– Мандруймо рідним краєм (2000р.);
– Світ під кам’яним небом (2003р.).
2.Педагогічні і навчально-методичні посібники (методика, педагогічні технології, навчальні матеріали)  з туристсько-краєзнавчої та пошуково-дослідної роботи. 
3. Спеціальні публікації:
– УРЕ, вид.2-ге, т.2,7,11.
– Вивчайте печери Тернопільщини. Тернопіль, ОДЕТС (1962).
– Методика топографічних досліджень печер лабіринтового типу (зб. матеріалів, ЦРТЕ, М., 1964).
– Методика топографічної зйомки лабіринтових печер (кн. «Подорожі під землю», М., ФІС, 1964).
– У царстві вічної ночі (зб. «Туристськими стежками», Київ, Молодь, 1966).
– Печера Озерна (кн.»Землензнавство», МОІП, 1967).
– Нариси «Каштани. Сонце.  Людське тепло» (ВЖ, №№161, 162, 1968) з VІІ Міжнародної спелеоекспедиції, Болгарія.
– Від кого ж охороняємо? (проблемний матеріал), Тернопіль, ВЖ, 1970.
– Спелеологічні дослідження Тернопільської області (кн. «Стан і завдання карстово-спелеологічних досліджень», Географічне товариство СРСР, М.,1975). 
– Товтри ідуть на південь (серія туристсько-краєзнавчих нарисів), ВЖ, 1971.
– Печери без пригод (ж. Клуб і художня самодіяльність, М., 1975).
– Двадцять дев’ять днів під землею (ВЖ, 1977).
– Найбільші карстові печери СРСР (інститут мінеральних ресурсів Мінгеології СРСР, 1976).
– Облаштування, експлуатація і охорона печер Тернопільської області (зб. Матеріалів Всесоюзної конференції, Тбілісі, 1978).
– Підземний літопис життя (Людина і світ, Київ, 1979).
– По Збручу – річці єднання (серія нарисів, Ровесник, 1979).
– Пошуку немає кінця (досвід роботи Тернопільського клібі спелеологів і спелеотуристів «Поділля», Спортивна газета, 1980).
– Печери Озерна, Млинки, Вертеба (кн. НННайбільші карстові печери і шахти СРСР, М., Наука, 1982).
– Під золотим сонцем Поділля (зб. «Запрошення до подорожі», М., ФіС, 1984).
– Заповідник «Медобори» та питання рекреації і туризму (Проблеми становлення і функціонування новостворених заповідників. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, Гримайлів, 1995).
Та багато інших.
4.Кіно і телефільми:
– Людина шукає райдугу (Київ. Студія науково-популярних фільмів, консультант і учасник зйомок, 1965) – перший фільм про Тернопільщину.
– Карст (Київ, Наукфільм, 1972) – консультант.
– Карстові печери України (Київ, Наукфільм, 1977) – консультант.
– Медобори (Львівська телестудія, 2 частини) – автор сценарію і тексту, 1978.
– В краю неопалимої купини (Тернопіль, облдержтелерадіокомітет, 1997) – автор сценарію і тексту.
– Світ під кам’яним небом (Тернопіль, облдержтелерадіокомітет, 1998 – 2000рр.) – автор сценарію і тексту, диктор.
– Шумить під вітром ковила (Тернопіль, облдержтелерадіокомітет, 1999) – автор сценарію і тексту.
Членство в творчих та інших об’єднаннях:
– Член спілки журналістів СРСР – з 1970 р.
– Почесний член Географічного товариства СРСР.
– Почесний член Української спелеологічної асоціації.
– Член природоохоронних та екологічних організацій.
– Член спелеоклубу “Поділля”.
– З 2000 р. дійсний член Національного союзу спелеологів США.
Державні нагороди:
– Медаль “За трудовое отличие”
– Медаль “За доблесный труд”
– Орден “Знак Почета”
– Медаль “Ветеран труда”
– Нагрудний знак Софії Русової.
Педагогічні нагороди: 
– Знак “Відмінник народної освіти УРСР”.
– Знак “Відмінник освіти СРСР”.
Відзнаки туристських та інших установ:
– Почесний знак “За заслуги в розвитку туризму і екскурсій”.
– Знак “Почесний працівник туризму України”.
– Знак “Відмінник охорони природи УРСР”
– Велика кількість Грамот громадських, журналістських, природоохоронних організацій, облдержтелерадіо, видавництв, редакцій газет.
Найвищі нагороди у житті – походи Україною, Карпати, Крим, Кавказ, Білорусь, Карелія, Урал, Тянь-Шань, першопроходження печер Тернопілля, участь у міжнародних експедиціях — спелео в Болгарії, ФРГ, змагання-зльоти, робота і спілкування з людьми, друзі по туристських стежках, мої колишні учні. Для пам’яті – зароблені значки: 
– “Турист СССР” 
– “Альпініст СССР” І ст. 
– “Інструктор туризма СССР”
– “За восхождение на Ельбрус” 
– “Спелеолог”
– “Природозащитник”(Болгарія) 
– “Союз журналистов СССР” 
Народився Гудима Роман Романович 18 березня 1962 року у м.Тернополі у сім’ї робітників. Навчався у загальноосвітній школі № 16  м. Тернополя, яку закінчив у 1979 році. Після закінчення школи  вступив до Тернопільського педагогічного інституту на факультет загально-технічних дисциплін, який закінчив у 1983 році.  Після одержання диплому почав свій трудовий шлях на посаді керівника туристичного гуртка палацу піонерів. З 04 листопада 1983 року по 17 травня 1985 року служив в армії. Згодом він очолив туристсько-краєзнавчий відділ палацу піонерів м. Тернополя.
Роман Гудима активно брав участь у далеких і близьких мандрівках. Віддалені маршрути ІІІ категорії складності по Тянь-Шаню у 1986 році поклали вдалий початок підкорення високогірних районів. Вже у 1987-1988-мих роках відбулися дві туристські експедиції на Кавказ, а 1990-му році  — успішно був подоланий маршрут по Саянах. Успішним був похід третьої категорії складності по Карпатах у 1989 році. 
З 04 листопада 1992 р. Гудима Роман Романович очолював колектив Тернопільського обласного комунального центру туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді. Протягом цих двадцяти років він став досвідченим туристом і педагогом, віцепрезидентом обласної Федерації спортивного туризму України, суддею Національної категорії зі спортивного туризму, за успішну діяльність був нагороджений званням «Відмінник освіти України».
8 липня 2012 року на 51-му році раптово обірвалося життя Гудими Романа Романовича — директора Тернопільського обласного комунального центру туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді.
Володимир Іванович Чуловський народився 20 вeресня 1951 року в м. Борщові Тернопільської області.
З 1957 року проживав у м.Кременці. Вчився у СШ № 1, яку закінчив у 1968 році, потім вступив до Кременецького педінституту. У 1969 році інститут було переведено у  м. Тернопіль. Навчаючись у Тернополі, потоваришував з членами міського Гірського клубу і вже у 1969 році взяв участь у сходженні на Говерлу. З того часу і почалося його захоплення гірським туризмом і скелелазінням.
З 1970 року неодноразово був учасником і керівником гірських туристських кваліфікаційних походів Карпатами, Кавказом, Паміром і Тянь-Шанем. За його плечима походи ІІІ – V категорії складності.
По закінченні інституту, після служби в армії, Володимир Іванович повернувся у Кременець, працював організатором позакласної роботи і керівником туристського гуртка Дунаївської ЗОШ, з 1979 року був вчителем біології і керівником туристського гуртка Великобережецької ЗОШ, з 1983 року займав посаду заступника директора Бережецької ЗОШ.
Володимир Іванович був активним учасником Всесоюзних і Всеукраїнських змагань з туризму і скелелазіння, організовував обласні та районні змагання, працював як тренер, представник команди, учасник і суддя.
Разом з В. О. Радзієвським і Р. Р. Гудимою був організатором і керівником відділення учительських навчально-тренувальних зборів-походів Карпатами, Кавказом.
З 1980 Володимир Іванович був суддею туристсько-спортивних змагань різних рівнів, з 1984 року – беззмінним Головним суддею районних змагань, заступником Головного судді, Головним суддею обласних туристсько-спортивних змагань школярів і педпрацівників.
З 1985 року Володимира Івановича запрошували на Всеукраїнські туристсько-спортивні змагання на посаду начальника дистанції, заступника Головного судді з виду, судді-інспектора.
В. І. Чуловський – відмінник освіти України, нагороджений грамотами та відзнаками районного, обласного відділів освіти, Міністерства освіти України, Республіканського центру туризму, Суддя Національної категорії.
Володимир Іванович дуже любив життя, оберігав природу, поважав людей, був надійним другом і мудрим наставником. Друзі називали його West. Він казав: «У людини можна забрати все, крім мрії, а моя найбільша мрія – гори».
Пішов з життя 20 квітня 2010 року.
Валерій Іванович Шенцов народився 17 серпня 1945 року в Хмельницькій області в сім’ї ветеранів Великої Вітчизняної війни. Потім батьки переїхали в м.Монастириськ. Закінчив Монастириську СШ, згодом навчався в Тернопільському педінституті на фізико-математичному факультеті. Під час навчання користувався великим авторитетом, був головою студентського містечка.
Після закінчення інституту за направленням поїхав працювати в Монастириську СШ. У школі подружився з ветераном педагогічної праці Петром Михайловичем Савчиком, який починав у школі туристський рух. Він зацікавив  Валерія Івановича туристською роботою. Разом вони організовували перші районні змагання зі спортивного орієнтування, туристської техніки, вводили в практику роботи з дітьми тренування, нестандартні форми роботи в польових умовах. З’явились і перші перемоги. Команда Монастириська під керівництвом Валерія Івановича чотири рази представляла Тернопільську область на Всеукраїнських змаганнях.
У 1985 — 1986 рр. разом з В. О. Радзієвським, Р. Р. Гудимою, В. І. Чуловським був організатором походів вчителів Тернопільщини на Кавказ.На рахунку Валерія Івановича участь і керівництво походами І – ІІІ категорії складності Карпатами, Кавказом, Тянь-Шанем, суддівство обласних і Всеукраїнських змагань. Любов до туризму він прищепив і своїм дітям. Ніжно любив і оберігав свою сім’ю.
Валерій Іванович був веселим, чуйним, відкритим до спілкування, мав багато друзів, ніколи ні на кого не ображався. Любив природу, крім туризму активно займався полюванням. Любив створювати комфорт в похідних умовах, майструвати саморобне спорядження, шив рюкзаки, робив пристосування для кухні. Був справжньою «пересувною майстернею».
Несподівана смерть Валерія Івановича стала непоправною втратою для сім’ї, учнів, друзів, колег. Світла пам’ять про Валерія Івановича назавжди залишиться в наших серцях.

Народився Тарас Васильович в с. Біла Чортківського району. Закінчив географічний факультет Чернівецького державного університету. 4 роки прослужив в армії підводником на Каспійському морі. Після служби в армії працював на Івано-Франківщині вчителем географії, потім у школі с. Ягільниця Чортківського району, методистом районного відділу освіти, директором Палацу школярів. Любив свій рідний край, його природу – флору й фауну – чарівні куточки Тернопільщини. Все своє життя присвятив його вивченню. Походи, екскурсії займали більшу частину його життя. З дорослими їздив на далекий Алтай. Возив групи у Польщу, Болгарію. Т.В. Рунько залишив низку методичних розробок з туризму по рідному краю. Любив дітей, і вони відповідали йому взаємністю. Одержав за свою благородну виховну роботу численні подяки, грамоти районного і обласного відділів освіти, обласного Товариства Червоного Хреста, обласної станції юних туристів, управління освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації, Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді. Захоплення туризмом почалося в 60-х роках. 1965-й рік — створення Руньком районного туристсько-краєзнавчого клубу “Стежинка”, він був його незмінним керівником. Команда “Стежинки” неодноразово виборювала призові місця на обласних змаганнях з туристичної техніки та орієнтування під землею. Школа молодих інструкторів з туризму систематично проводила весняні районні зльоти юних туристів-краєзнавців, традиційні районні осінні зльоти юних мандрівників на кубок “Золота осінь”, а секція спелеологів щорічно – орієнтування в печерах. Тарас Васильович Рунько був неординарною і цікавою людиною. То був чоловік із кременю і воску… В ньому поєднувалися натура художника і артиста з характером авторитарного керівника. Йому вдавалося бути душею колективу і водночас вимогливим, суворим директором дитячого позашкільного закладу. Тарас Васильович був людиною веселої вдачі, любив життя, навколо нього завжди було багато дітей, яких він водив стежинами рідного краю. За його плечима стільки походів і подорожей, що про них можна написати окрему книжку. Його дослідницькі роботи про печери нашого регіону, методичні посібники з туристичної роботи із школярами ввійшли у всеукраїнські та обласні каталоги дитячого туризму і краєзнавства. Непересічний хист до рідного слова виявлявся у Т.В. Рунька, коли він грав свої ролі у виставах драмгуртка “Данко”, а згодом – у сімейному театрі Л.М. Бусарової. Справжнісіньким новорічним дивом ставало для дітлахів дійство, коли до них на свято з далекої Лапландії з’являвся Дід Мороз — такою щирою добротою сяяли його очі! Але в куточках цих очей завжди лежав затаєний батьківський біль. Цим болем було обпечене серце з тієї миті, коли загинув в Афганістані його син Юрій. Так, доля не жалувала його, як і багатьох наших батьків. Але сила міцного українського козацького духу додавала снаги і бажання працювати й жити задля своєї родини, задля майбутнього. І навіть тоді, коли вже невиліковна хвороба мучила тіло, Тарас Васильович все одно був з нами: останньої своєї весни на районних змаганнях вчителів з туризму – головним суддею цих змагань. А за два місяці його не стало. Він пішов з життя 19 липня 2002 року.

Тимчишин Богдан Омелянович народився 20 грудня 1944 року в с. Гаї Розтоцькі Зборівського району Тернопільської області. Сорок років Богдан Омелянович працював учителем фізичної культури в Зборівській середній школі №1 на Тернопільщині. За час роботи завоював незаперечний авторитет, будучи головою районного методичного об’єднання вчителів фізичної культури, працюючи наполегливо й творчо. 6 травня 2007 року підступна хвороба здолала великого ентузіаста спортивного туризму й організатора фізкультурно-спортивної роботи на Зборівщині. Невтомний турист разом зі своїми вихованцями пройшов багато стежок, йому підкорялись вершини Кавказу й Карпат. Учні Богдана Омеляновича неодноразово перемагали в обласних змаганнях. Із 1970 по 1990 роки команда Зборівщини – чемпіон області зі скелелазіння, а в 1983 році – срібний призер Всеукраїнських змагань зі спортивного туризму (техніка пішохідного туризму). Протягом 1982-1994 років команда освітян району під керівництвом Тимчишина Б.О. – чемпіон області зі спортивного туризму. Понад тридцять років Богдан Омелянович був незмінним головний суддею районних змагань зі спортивного туризму. Сотням своїх вихованців учитель передав свою любов до туристичних мандрів та жагу перемог. У 2008 році випускники школи – вихованці Богдана Омеляновича на знак великої шани до Вчителя започаткували відкритий Кубок району зі спортивного туризму (техніка пішохідного туризму), присвячений Тимчишину Б.О., примножуючи традиції і славу спортивного туризму на Зборівщині.

Сисак Ігор Корнилович народився 1 жовтня 1937 року в с. Перепельники Зборівського району на Тернопільщині. Сорок два роки Ігор Корнилович працював учителем фізкультури. У 1991 році нагороджений знаком «Відмінник народної освіти УРСР». Помер 23 жовтня 2008 році. Найбільшу увагу у своїй роботі вчитель приділяв спортивному туризму. Багато разів вихованці Сисака І.К. ставали призерами районних змагань, успішно виступали на обласних змаганнях в складі збірної району зі спортивного туризму. Колегам-освітянам він запам’ятався незмінним комендантом табору та головним суддею конкурсної програми зі спортивного туризму районних змагань. Ігор Корнилович був ентузіастом спортивного туризму на Зборівщині, неперевершеним життєлюбом і жартівником.